Енергія розчарування

Енергія розчарування – невід’ємна частина суспільного життя, в тім числі і політичного. Вона підлягає вимірюванню та використанню, звісно ж, в електоральних цілях. Чим вищим був підйом – тим стрімкіше падіння.

Одне питання: хто і як скористається, куди спрямує...

Приклад: пан Биструшкін з КМДА збирається заборонити на Майдані Незалежності свята, окрім державних, до яких, щоправда, зараховано і 21 листопада – День Початку Великої Помаранчевої Революції. А артистів з Майдану – геть, типу торгівців з Храму...

"Блискуча" дрібничка. Аякже ж, після всіх спекуляцій на "майданній" тематиці - без цього розчарування не перетворити на ненависть. Не підживити кволий виборчий процес. Не перекласти трупи людських сподівань на іншу шальку терезів, - аби не пропали задурно.

Орвелівщина набирає обертів? Ще крок, і українці знову – бидло й козли?

Та ні. Просто в країні після затяжного періоду солодкого і дедалі муторнішого, бо штучного псевдомайданного "однодумства", більше схожого на тоталітаризм, - почався, нарешті, нормальний політичний процес.

Слід віддати належне президентові та його команді: щоб струснути від мрійливого літнього сну свою помаранчеву 60-тивідсоткову електоральну базу, а заодно й напівмертву опозицію - їм довелося таки напружено "попрацювати".

І першою почала Тимошенко. Ще, здається, в квітні, на тій знаменитій нараді з російськими нафтотрейдерами, де, полаявшись з Ющенком, отримала від нього першу пропозицію піти до есдеків в опозицію... Потім Юля чого тільки не робила – і Литвина лякала через СОТ, і Мороза через цукор з м’ясом діставала... Звинувачення оточення президента в корупції з’явилися набагато пізніше.

Опозиція не дарма спочатку недовірливо спостерігала. Але – клюнула!

І далі покотилося, як по маслу: скиглення, лайка і плач стоять над Україною, ніби вперше "країна гине".

А всього лиш ідеться про перерозподіл потоків людської довіри-недовіри.

Кому не сподобався меморандум

Ну, як же! Ющенко зрадив Майдан і Юлю, Янукович – своїх синьо-білих. Зрадженим і не сподобалось...

Єдиний із знакових політиків, кого журналістам не вдалося 22 вересня розпитати в парламенті з приводу меморандуму Ющенка-Януковича та голосування за прем’єра Єханурова, виявився знаменитий пан Волков. Пояснювали: він так розлютився, що махнув на все рукою та поїхав...

Ну, дійсно, не могла людина з таким внеском в революцію витримати наруги над його (Майдану чи Волкова?) ідеалами...

Іще з-поміж навали коментарів, включно з Кучминими, - не вдалося почути схвальних відгуків пана Путіна.

Натомість досить кисло з Росії відреагували на призначення Єханурова пан Гризлов, який кілька днів до того прогнозував Україні навіть вуличні заворушення, і пані Сліска, що не приховала своєї більшої прихильності до Януковича як до потенційного українського прем’єра.

Між іншим, чому вони не пораділи за Януковича? Адже, коли вірити коментарям, він надзвичайно виграв від меморандуму з Ющенком? І за якою логікою пані Сліска згадала його ім’я як альтернативу Єханурову?

В цей же час свої вітання українцям надсилає пан Березовський. Конкуруючи з пані-бабою Параскою, яку до Києва привіз телеканал НТН (він іще контролюється Прутником?), - пан Березовський теж вирішив помирити Ющенка й Тимошенко. Ну, звісно - щойно він не зробив зовсім нічого, аби поглибити їхній конфлікт.

Але який це має стосунок до Єханурова? Чи не стало припинення урядової кризи ударом для декого, після якого дійсно краще бігти всіх мирити, і самому, головне, бути попереду – щоб не втратити більше?

Чому або навіщо?

Що зробив Ющенко 22 вересня?

Найбанальніший політичний крок: уклав пакт про ненапад з одним із найпотужніших своїх опонентів на майбутніх парламентських виборах. Чий електорат відрізняється від електорату тієї ж Тимошенко одним, але важливим чинником – стабільністю.

Це – не 15 мільйонів, про які після президентських виборів говорив сам Янукович, і які, як вважає нині на рідкість небалакучий пан Шуфрич, ніби-то успадкувала через зраду Великого Дона СДПУ(о).

Ні, це набагато менше, але людей, які досі і, мабуть, назавжди переконані, що кримінал в молоді роки – школа життя, Донецьк та Луганськ годують Львів та Тернопіль з Івано-Франківщиною. А апельсини на Майдані таки були наколоті, бо інакше – не сталося б того, що сталося.

Ще Янукович могутній тому, що за ним залишається Ахметов з його капіталами. Іншого політичного "даху" Ахметов так і не має. Коновалюк не виправдав сподівань та був витіснений з "Трудової України" групою захвату на чолі з екс-спецслужбістом Сівковичем.

Натомість Янукович, попри всі внутрішні розклади, на чолі Партії регіонів ще тримається... Але потребує зовнішньої підтримки як лідер опозиції – бо конкуренція. Зокрема – з боку тепер вже самого першого президента Кравчука.

До речі, чи не оця зміна в таборі запеклої опозиції стала тим пунктом і моментом, коли Януковича в якості партнера Ющенка для пакту про ненапад можна і треба було брати "тепленьким". Не раніше і не пізніше.

В цей же час справи з Ахметовим такі.

Гасло "бандитам – тюрми" щодо нього не виконано. Луценко з Піскуном та Турчиновим з причин, які потребують вивчення по кожному окремо, - завдання провалили. Час втратили.

Реприватизація не торкнулася його підприємств (окрім "Криворіжсталі") не лише через те, на що натякав Кучма (а натякав він на прихильність до Ахметова з боку Тимошенко), а й тому, що коріння його імперії – "Укррудпром" – свого часу було приватизоване за сприяння фракцій тодішньої опозиції, а нині влади...

Тим часом виведення вугільно-рудно-металургійних капіталів Ахметова за кордон є просто загрозливим для економіки України. Та й світова кон’юнктура не зважає на наші політичні проблеми...

Але це лише одна причина, чому саме тепер, а не одразу після президентських виборів або ніколи, Ющенко таки мав "приголубити" регіоналів.

Причина друга – потреба негайно припинити урядову кризу.

Розмови про виконувача обов’язків на сім місяців – для дітей. Хоч би ті ж угоди з Росією про газ – в.о. не підписуються. Не кажучи вже про СОТ, саміт "Україна-ЄС" тощо.

Тож питання було не про амбіції. Або, навпаки, справді про амбіції – щоб дійсно не повзти на колінах до Москви в грудні, а спробувати ще в теплий період розмовляти нормальною мовою.

Так що ціна питання була достойна.

Який парламент – таке й голосування

Будьмо відверті: затвердити президентського прем’єра у ворожому парламенті з "підстраховкою" за рахунок голосів "Регіонів", чи без неї, але з голосами Пінчука-Сівковича, братів Ярославських тощо – не велика різниця. Не було б угоди з Януковичем – галас би стояв не менший...

В цьому складі парламенту без олігархічних сил нічого не рухається.

Спроби створити провладну більшість для Ющенка-Тимошенко провалилися просто тому, що разом із соціалістами і прихильниками Кінаха набиралося значно менше 200 голосів. Навіть після того, як до БЮТ та СПУ прийшли такі люди, як Абдулін та Фельдман з Гапочкою, або Франчук-молодший з Гошовським та Гайдошем.

Але коли Тимошенко напередодні голосування за Єханурова "схаменулася" і підставила руку до плеча президентові Ющенку, - то найцікавішим в її вимогах було навіть не запропонувати її кандидатуру на посаду прем’єра вдруге, а – відмінити указ про відставку.

Різниця? Очевидна. Та, про яку казав Рибачук: Юля не готова пройти через парламентське голосування вдруге.

Питання: чи міг Ющенко відмінити указ про відставку уряду Тимошенко?

Можливо, міг би – і після заяв Зінченка, і навіть після заяв Турчинова. Але не після появи компромату від Кравчука з Березовським.

Це було б капітуляцією президента перед відвертим шантажем. І, відповідно, визнанням провини в справі фінансування президентської кампанії іноземним громадянином. В цьому разі імпічмент не мав би перспективи лише через процедуру, а також через те, що завдяки Кучмі та рішенню КС - проти чинного президента просто неможливо завести кримінальну справу.

Ющенко відкинув шантаж – і що?

А – подивімось на пана Березовського. Він відверто "з’їхав з теми" і весь час повторює, що не він її й затіяв. Бо тепер для того, щоб звалити Ющенка, Березовському треба пред’явити письмові звинувачення або скаргу в суд на невиконані зустрічні зобов’язання президента. А не дешевий піар власної персони.

Відкараскується від теми і Кравчук, киває на інтернет. І імпічмент Кравчук вже не ініціює – перекладає на Тимошенко. Юля ж, звісно, власними ручками за такий бруд не візьметься. Комуністи, знов же, про імпічмент ані пари з вуст, лише про відміну результатів виборів президентських. Смішно, їй-Богу.

Отже, повернення Юлі до уряду було неможливим, як і невідворотною її відставка, через її власні забаганки.

Парламент же залишається таким, як є...

Шантаж реформою

Продовження урядової кризи було абсолютно можливим. Якби Єханурова не затвердили й другим разом...

Пригадаймо вимоги, що останнім часом синхронно прозвучали з боку Януковича, Кравчука-Медведчука та БЮТ – про негайне введення конституційної реформи для розв’язання урядово-політичної кризи. Названа була й дата – 1 жовтня. Мовляв, негайно голосуємо за схвалений КС закон 3207-1 і ...

Спікер Литвин – на що вже твереза людина – і той розмірковував: так, це складно, але якщо шукати для такого рішення (про наближення введення в дію конституційної реформи) 300 голосів, то доведеться вести переговори з президентом. І щоб повторити голосування а-ля 8 грудня...

Так, щоб повторити той ганебний пакет, коли ніхто не розбирав, можна чи не можна подавати руку бандитам, - потрібні стимули. Не менш загрозливі, ніж торішні...

Ну, і що ж, загрози накопичувались: Юля з антикорупційниками, Кравчук з Березовським та імпічментом, парламентські комісії з розслідувань, щоденні розмови про холод та голод, бюджетну недостатність тощо. І Гризлов з Москви про вуличні заворушення в Україні... Іще й Крим з антиматвієнківською опозицією...

Плюс вільні олігархічні ЗМІ, абсолютно "об’єктивні" видання з однією панічно-псевдомайданною точкою зору, і поодинокий 5 канал, заляканий звинуваченнями в провладності...

Плюс на кожному каналі – інтерактив. Під дуже маніпулятивно поставлені питання.

І – протягом всього цього дивного часу – жодної повномасштабної соціології...

Ну і, звісно, сам Ющенко з його манерою розмовляти. Який не входить в жодні деталі процесу, але вважає за обов’язок повідомити націю, чи щасливий він, і коли саме в нього були найважчі дні.

В цих умовах зрив голосування за Єханурова – попри "запас" в 12-13 голосів – був за відсутності підтримки фракції "Регіонів" абсолютно можливий. Більше того, якщо хтось слідкував за самим процесом голосування – міг побачити, як фракції з напівопозиції стали тиснути кнопку "за", лише коли засвітилося зеленим в секторі "регіоналів". Злякалися, що прем’єр пройде, але вже без них...

Себто до продовження урядової кризи готувалися. І тому так розсердився пан Волков, що опинився в безглуздому становищі. І так розгубилися БЮТівці – бо не чекали. Не виглядали щасливими й ті самі "регіонали". Похмурі соціалісти. Вбиті есдеки. І лише комуністи – жваві, але непевні: чи дійсно безмежне тепер поле для критики корисніше за інші, звичайні вигоди від подібних ігор.

Але якби вийшло по-іншому – машина пошуку 300 голосів для прискорення введення реформи запрацювала б на повну котушку.

А що, хіба вся реформа не починалася саме задля того, аби при новому президентові цей склад парламенту мав право призначати посиленого прем’єра? Що з тої пори в цьому складі парламенту змінилося? Приєднання до цієї мети БЮТ ?

Направду, в останню мить від загрози такого розвитку подій Ющенка врятував Мороз, категорично відмовившись від участі СПУ у введенні закону 4180 в дію до 1 січня. Було навіть досить зрозуміле роз’яснення з боку його колеги Вінського: мовляв, якщо зачепити лише один пункт в перехідних положеннях щодо дати – знайдуться бажаючі переглянути й всі решту ключових питань. Так і до фактичної відміни реформи недалеко...

Тут Мороз, радше за все, зробив комплімент "нашоукраїнцям" – що вони здатні аж на таку тонку інтригу. Але в будь-якому разі зробив послугу президентові. Можливо, заради збереження своїх людей в майбутньому уряді. А злостивці вважають, що задля розрекламованого політологами подання його власної кандидатури на посаду прем’єра замість Єханурова. Щоправда, політологи не мають кнопок в парламенті, а без них...

А без них, і під загрозою наближення реформи, імпічменту тощо – до Ющенка зі своїми вимогами прийшов би той самий Янукович. Тільки вже не за легалізацією себе як лідера опозиції та індульгенцією для Ахметова, Колесникова і т.д., - а за посадою глави уряду.

І сказав би він Ющенкові приблизно так: а повернімось, пане президенте, на самий початок. Я тебе тоді фактично президентом визнав – а ти мене тепер визнай прем’єром. Бо ж сам бачиш, які справи... А вже за голоси у парламенті не хвилюйся.

В Москві явно чекали саме такої розмови.

Чому Янукович не поставив питання руба, чому не дочекався провалу Єханурова вдруге, а поспішив принизливо - за амністією?

Бо Ющенко не відклав друге голосування, як наполягали ті ж політологи, на півтора тижні. Бо знайшов нехай і непевні, але голоси в інших олігархів.

Простіше кажучи – він їх розвів. І не лише олігархів.

Дехто пізнав руку Кучми. Сказати правду – компромату не бачу.

Після 8 грудня 2004 року, коли всі робили "під Кучму", як могли. А особливо напередодні реалізації цього руйнівного для країни проекту реформи.

"Милейший человек" на електоральному полі

Юрія Івановича Єханурова вже починають знущально називати "милейшим человеком" та шукати на нього компромат. От, зокрема, він – автор української ваучерної приватизації. Та що там, бери глибше – і до гіперінфляції він разом з Пинзеником та самим Ющенком і, головне, Кучмою на початку незалежності був причетний.

І взагалі, коли Ющенка з прем’єрів знімали в минулому складі парламенту – то не в останню чергу через тодішнього першого віце-прем’єра Єханурова. Щось вони там з якимись фракціями – здається, Бродський тоді очолював і "Яблуко", і промисловий комітет – в питаннях імпорту металобрухту не поділили. Здається, і в пана Волкова на Єханурова є "зуб". А ще Єхануров колись несподівано став лаяти Кучму за здачу ядерної зброї, і начебто збирався відновлювати ядерний потенціал України...

Тепер от пресу з Кабміну виставив, а далі буде гірше – бо цифрами закидає.

То ж не такий вже він "милейший человек".

Але ким він точно не є – так це "технічним" прем’єром. І не лише тому, що він – один з керівників НСНУ. А головно – через його абсолютно політичне завдання.

Не багато не мало – завдяки роботі уряду не лише відновити рейтинги Ющенка та його партії, але й відібрати частину електорату Януковича і в нього самого, і в його "спадкоємців" з радикальної опозиції. Звісно ж, не віддати цей електорат Тимошенко, Литвину тощо...

Йому треба, може й непопулярними способами, рятувати країну від перших же руйнівних наслідків реформи, а відтак – здобувати для Ющенка стабільну більшість в майбутньому парламенті. Між іншим, Ющенкові дійсно знадобилося багато часу на спостереження, аби переконатися – ані Юля, ані Литвин для такої більшості не підходять, бо в кожного своя гра.

Інтуїтивно чи як – але це надзавдання Єханурова вже второпали всі гравці. Судячи з того, що Янукович підписався під статусом опозиціонера і на майбутнє – він також. Можливо, із запізненням, і тому тепер лютішим буде?

В будь-якому разі "технічний" Єхануров може чекати зливи політичних звинувачень, починаючи з адмінресурсу і завершуючи підкупом депутатів для схвалення бюджету.

Хоча найважче буде на цьому тлі енергію розчарування українців перевести в прагматичне і позитивне русло.

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"


Источник: “http://www.pravda.com.ua/articles/2005/09/26/3013822/”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя